Історія міста Тлумач
Тлумач (до 1939 року – Товмач) – місто в Тлумацькій міській територіальній громаді Івано-Франківського району Івано-Франківської області.
Люди жили на цьому місці з давніх-давен. Археологічні дослідження, проведені на території Тлумацького повіту у 30-х роках XX ст., під керівництвом Тадеуша Сулімірського, професора Львівського університету Яна Казимира. Тоді були знайдені залишки скіфських поселень та їх знаряддя. Вперше в Польщі, окрім кераміки та золотих прикрас, знайдено скіфські дзеркала, а також римські монети та військові артефакти, що свідчить про вплив римської провінції Фракії, яка межувала з Покуттям. Під час археологічних розкопок 1930-х років в межах міста були виявлені поховання бронзової доби.
Появу власне самого міста українські історики пов’язують з правлінням галицького князя Ярослава Осьмомисла (1153-1187) – одного з найвидатніших правителів Галицького князівства.
Згідно з ними, поселення – невеликий дерев’яний град – заселяли «товмачі», тобто перекладачі, які перебували на службі у цього князя. За часів Осмомисла відбувалося активне заселення території, поселення створювалися поблизу торгових шляхів, що йшли з Галича на південь і схід, що спричинило рух руських і вірменських купців. Можливо, ці перекладачі працювали над торговими контрактами, пов’язаними з митними зборами.
До речі, в м. Тлумачі стоїть символічний пам’ятник легендарному товмачу.
На 1213 рік відноситься перша літописна згадка про нього у Галицько-Волинському літописі:
«Мстислав тоді сказав Данилові: «Вийди з города». І Данило вийшов [із Галича] з Дмитром тисяцьким, і з [воєводою] Глібом Зеремійовичем, і з [воєводою] Мирославом. Вийшли вони з города, і [коли] були навпроти [города] Толмача, догнав їх невірний [боярин] Вітович Володислав. Вони, повернувши на нього, прогнали його і коня від нього одібрали.»
Впродовж своєї ранньої історії місто перебувало в складі Галицько-Волинської держави.
У 1349 році, після чергового переможного походу польського короля Казимира Великого Товмач опинився в складі Королівства Польського, що привело на цю територію польське населення, а з нею і нерозривний зв’язок з римо-католицьким костелом та латинською цивілізацією. Було скасовано залишки старого руського права, запроваджено новий територіально-державний устрій і латинь, як урядову.
Разом з Тисменицею, Галичем, Коломиєю, Товмач, щоправда лишень у 1387 році стає королівським містом.
У міста було чимало власників Микола Коритко, Владислав Опольський, Ян Гервас, Гунтер Горствіч, Іван та Михайло з Бучача тощо. Саме за останнього в Тлумачі починають з’являтися невеликі шевські, ковальські майстерні, пекарські будки, млини, лазня. Сюди з довколишніх сіл починають з’їжджатися ремісничі. Війти у XIV та XV ст. переважно походили з Німеччини, зазвичай із Сілезії. У 1434 році було створено Товмацьке староство. У ті часи воно ділилося на дві волості, у кожній з яких було по 12 сіл.
Важливою подією в середньовічній історії міста було надання йому Магдебурзького права. Таким чином місто отримало інститут самоврядування, тобто муніципальну владу, яку утворювали рада, що займалася управлінням, і лава, яка була судовою інстанцією. З поселення, де більшість мешканців займалася сільським господарством, Тлумач почав перетворюватися на міський і ремісничий осередок.
З 1511 року тут почали проходити регулярні ярмарки.
Також місто, як і все Покуття стало ареною війни Королівством Польським та Молдавським князівством у 1530-1531 роках, під час якої воно було знищене.
У 1541 р. за мужність, виявлену підчас битви під Обертином, його отримав Гієронім Шафранець власник Піскової Скелі. В 1578 році в Тлумачі проживало 432 жителі. У 1586 р. містом і тлумацьким ключем (комплексом фільварків розташованих близько один до одного і спільно керованих, що належали до староства) правив надвірний гетьман Ян Зборовський, а після нього Миколай Гербурт, підкоморій галицький. До козацьких війн Хмельницького тлумацьким старостою, від 1636 р., був воєвода подільський, пільний коронний гетьман Мартин Казановський.
Неодноразово місто зазнавало татарських нападів, зокрема у 1575, 1589, 1594, 1617, 1618, 1621 роках його спалювали.
У період Хмельниччини (осінь 1648) православні міщани Товмача та селяни навколишніх сіл приєдналися до козацького війська. Полковником обрали міщанина Ярему Поповича. Місто було перетворене на опорний пункт повстанців, які захопили замок і костел у самому місті, замки у селах Палагичі і та Живачів, двір шляхтича Яблоновського.
Місто кілька разів переходило з рук до рук і було зовсім зруйноване. За люстрацією 1661 року в Товмачі мешкало лише троє осіб.
Впродовж другої половини XVII ст. місто поступово було відбудоване на кошти шляхти руської та польської національності, але у 1676 році знову було зруйноване цього разу османськими військами.
З першої половини XVIII ст. Тлумачем володіли магнати Потоцькі. Вони мали тут два фільварки, сади й парки, 1223 морги землі (у цей же час у розпорядженні 504 міщанських дворів було 1397 моргів орної землі, 1035 моргів сіножатей, 287 моргів лісу).
Люстрація Тлумацького староства проведена у 1755 р., коли ним керував Євстахій Потоцький, дає нам дані, які стосуються забудови містечка. Були в нім 102 доми, що належали християнам і 59 єврейських домів.
Після першого поділу Речі Посполитої між Австрією, Росією і Прусією у 1772 році все Руське воєводство з Покуттям відійшло до Австрії під владу Габсбургів. Імператриця Марія Терезія проголосила створення Королівства Галичини і Лодомерії.
У 1784 р. Тлумач був невеликим містечком, яке налічувало 1040 мешканців. Незважаючи на своє давнє походження піддане ворожим навалам протягом століть і кілька разів спалене, воно не розвинулося в більший міський центр, зберігши свій сільськогосподарський і ремісничий характер.
У 1810 році Тлумацьке староство (Тлумач, села Надорожна, Долина, Озеряни, Грушка, Бортники та інші) передається у власність графам Дідушицьким, які володіли ним до середини ХІХ століття.
У 1838 році граф Генріх Дідушицкий збудував у Товмачі цукровий завод. У 1843 році тут працювала парова машина, діяли столярно-теслярські майстерні, цегельні тощо. В сезон цукроваріння на заводі працювало до 800 осіб. 1844 в усій Галичині переробляли 550 тис. центнерів цукрових буряків, з них 510 тис. цнт — у Товмачі. Він проіснував до 1882 року і через нерентабельність був закритий.
У 1847 році від епідемії холери загинула п'ята частина населення міста і сіл. У 1848 р. було скасовано кріпосне право, що спричинило докорінні зміни в сільськогосподарському виробництві.
В 1870 р. Тлумацьке староство складалося з 5 містечок, 1 міста, 61 села, 60 кадастрових ґмін і налічувало 80 000 населення. Тлумач, на той час нараховував 3724 мешканці, відомі також імена трьох його старост перших років Галицької автономії. Ними послідовно були: Адольф Паулі з 1868 року, Леон Родаковський з 1870 року та Леонард Земблік Богуш у 1871-1883 роках.
У 1886 році було закладено залізницю Тлумач-Палагичі і близькою стала залізнична магістраль Станіслав-Гусятин, таким чином пожвавилось товарне сільськогосподарське виробництво, товари якого вивозилися нею.
Наприкінці XIX – початку ХХ століття в Тлумачі активно зводяться 2-3-поверхові будинки, на головній вулиці прокладено каналізацію та водопровід, проведено електричне освітлення.
У 1907 році Іван Макух відкрив адвокатську контору в Товмачі, очолив повітовий виборчий комітет.
У роки першої світової війни повіт дуже постраждав. Впродовж лютого-червня 1915 року тут йшли вперті бої між російськими і автуро-угорськими військами. Тлумач неодноразово переходив з рук в руки. В лютому 1917 року його знову його знову зайняли російські війська, але невдовзі відступили. Тлумач зруйнували, в ньому залишилися окремі кам’яні будинки. Занепали промисловість, транспорт, торгівля.
У 1918-1919 рр. входив до складу Західноукраїнської Народної Республіки, а Іван Макух свого часу перебував на посаді міністра внутрішніх справ ЗУНР.
У міжвоєнний період Тлумач перебував у складі Польщі. Іван Макух разом з однодумцями відновлювали читальні, а у 1928 році тут було відкрито бурсу. На 628 дворів у 1933 році припадав 1121 житловий будинок.
У місті працювали 6 приватних лікарів і аптека. Діяли 7-класні чоловіча та жіноча українські школи, початкова українська школа, польська державна гімназія та польська приватна жіноча семінарія.
У 1930-х роках на 10 тисяч населення виходили три часописи, діяли 28 єврейських, 18 польських і 12 українських товариств (зокрема, «Просвіта» і «Каменяр»). Працювали три читальні, діяли синагога, костел і церква. Існували 4 футбольні команди, зокрема, українська — «Пробій»
За польськими статистичними даними у 1939 році в місті проживало 8374 мешканці: 3290 поляків, 2884 українці, 2800 євреїв.
У 1939 році Тлумач став районним центром у складі Станіславської області УРСР.
Під час німецької окупації загинула більшість місцевих євреїв. Поляки після 1945 були депортовані до Польщі.
20 грудня 1944 року сотня УПА «Змії» разом з курінним «Шрамом» і сотенним «Чорнотою» успішно провели блискучу військову операцію проти загону енкавидистів у Тлумачі та звільнили 45 українських в'язнів. В тому бою було вбито близько 60 більшовиків, знищено будинок міліції і в'язницю.
Після Другої світової війни та з 1991 року після здобуття Україною незалежності був районним центром Тлумацького району, а з 2016 року – Тлумацької міської територіальної громади.
Згідно зі статистичним збірником Державної служби статистики України за 2021 рік в Тлумачі проживало 8770 осіб.
