Акт відновлення Української держави!
Актом 30 червня 1941 p. український народ заманіфестував перед цілим світом і перед історією, що він бажає сам керувати своїм життям і що він готовий боронити своє право на вільне життя у своїй власній, самостійній державі перед імперіалістичними зазіханнями кожного ворога і за кожних умов.
Проголошення відновлення української державності Актом 30 червня 1941 р. мало історичне значення. По-перше, це змусило нацистів ще на початку окупації частково виявити свої справжні колонізаційні плани щодо окупованих земель на Сході, що розвіяло у значної частини українських політиків ілюзії про визвольну місію гітлерівських армій. По-друге, проголошення, а потім відважне відстоювання незалежницької декларації дало ОУН(Б) морально-політичну перевагу для того, аби очолити національний рух опору. Актом 30 червня ще на початку війни було задекларовано бажання активної частини українського народу перетворити свою Батьківщину на суб’єкт міжнародної політики, а не лише на «мовчазне» поле бою чужих армій.
За планами революційної ОУН це був перший етап — перший крок до проголошення відновлення Української Держави у Києві. Значення Акту підкреслене актуальністю його обговорення та оцінювання протягом десятиліть як українським суспільством, так і його ворогами.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Акт відновлення української державності – декларація про відновлення української держави, проголошена Організацією українських націоналістів під проводом Степана Бандери у Львові 30 червня 1941 року. Документ складався з трьох пунктів. Пункт 1 проголошував відновлення української держави і закликав український народ боротися за суверенну владу на всіх національних землях. У пункті 2 йшлося про створення на західноукраїнських землях української влади, підпорядкованої майбутньому національному урядові в Києві. Пункт 3 містив запевнення, що самостійна Українська держава буде тісно співпрацювати з Німеччиною. Далі було оголошено список членів Державного правління – українського уряду на чолі з Ярославом Стецьком.
Проголошення Акту схвально сприйняли провідні діячі українського політичного руху та українська спільнота. Зокрема, йому присвятив окрему відозву митрополит Андрей Шептицький. У наступні дні по всій Західній Україні активісти ОУН організували мітинги на підтримку Акту, створювали органи української місцевої влади.
Оскільки підготовка документа здійснювалася таємно, його проголошення стало для окупаційної німецької влади «громом серед ясного неба». Через кілька днів, після консультацій з Берліном, гестапо заарештовує Ярослава Стецька, Степана Бандеру й низку інших діячів. Після того як Бандера і Стецько відхилили вимоги німців про відкликання Акту, обоє опинилися у концтаборі Заксенгаузен (за 30 км від Берліна). Із 11 липня 1941 р. нацисти заборонили будь-яку політичну діяльність українським організаціям, у тому числі маніфестації на підтримку Акту 30 червня. А вже в вересні німецька поліція безпеки провела масові арешти оунівців, за гратами опинилися майже 2 тис. осіб. У відповідь залишки керівництва ОУН ухвалюють рішення про перехід в підпілля, активізацію антинімецької пропаганди й підготовку збройного повстання проти окупантів.
|
|
