Третя річниця подій на Майдані Незалежності
20 лютого ми відзначаємо третю річницю з дня трагічних, сповнених героїзму подій Революції Гідності - пік розстрілів Героїв Небесної Сотні. Цей день назавжди увійде в історію України як символ жертовності, патріотизму та героїзму і вкотре підтвердить тезу про те, що в найкритичніший та найважчий період нашої історії знайдуться герої, які своєю жертовністю дозволять будувати нам майбутнє.
Герої не вмирають!
Саме цими словами Україна проводжала в останню дорогу тих, хто загинув за свою країну, за свій народ. Знову, як це неодноразово було в історії України, від нас пішли ті, для кого «справедивість», «гідність», «свобода», «Україна» були не просто словами, а сенсом життя…
21 листопада 2013 року, за кілька днів до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, український уряд радикально розвернув курс держави від євроітеграційного курсу.
Обурена таким рішенням українська молодь вийшла на Майдан Незалежності у Києві. Невдоволення підтримали по всій Україні. Це був початок Революції Гідності.
До кінця доби 21 листопада 2013 року на Євромайдан у столиці зібралося понад 1500 чоловік молоді, студентства, киян… З’явилась поліція, посилені загони «Беркуту». Із другої половини наступного дня кількість людей зросла. Тоді й відбулися перші сутички з правоохоронцями та провокаторами. На мітинг вийшло до 5-ти тисяч людей. Цього ж дня люди вийшли на Євромайдани у Донецьку, Івано-Франківську, Львові, Луцьку, Харкові, Хмельницькому, Ужгороді, Вінниці, Кривому Розі, Сумах, Харкові, Чернівцях.
24 листопада 2013 року у Києві пройшла велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, в якій взяло участь понад 100 тисяч громадян України.
Під будинком Уряду України відбулися зіткнення поліції з мітингувальниками. Понад 1000 бійців «Беркуту» розпочали штурм Євромайдану на Європейській площі із застосуванням сльозогінного газу. Прихильники євроінтеграції України відбили дві атаки силовиків і відтіснили їх в бік готелю «Дніпро».
Хроніка подальших днів свідчить про ще більше наростання всенародного гніву… Дзвони Михайлівського Золотоверхого забили тривогу.
16 січня 2014 року Верховною Радою України без обговорення, простим підняттям рук було прийнято пакет «Законів про диктатуру», що відкривали провладцям шлях до масових репресій, надавали ще більшу свободу дій для покарання учасників акцій протесту.
19 січня того ж року у Києві на Народному Віче зібрались десятки тисяч мітингувальників, щоб висловити своє обурення. Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння з поліцією та внутрішніми військами. «Беркутівці» застосували спецзасоби і, незважаючи на мінусову температуру повітря, водомет.
22 січня на вулиці Грушевського перші загиблі. Із вогнепальної зброї вбито Сергія Нігояна та Михайла Жизневського. За тиждень від ран у лікарнях помирають Роман Сеник та Олександр Бадера. Вони стали першими в ряд «Небесної сотні».
Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло більше сотні кращих наших синів і дочок. Розгони Євромайдану відзначилися брутальним побиттям сотень людей, десятків журналістів. Поступово ці «штурми та розгони» переросли у велетенські акції спротиву. Били дзвони всіх церков. Кожен штурм сприймався в Україні як «боротьба не на життя, а на смерть».
Як по іншому зазвучали «Слава Україні! Героям Слава!», гасла «Слава нації!», «Смерть ворогам!», «Душу й тіло ми положим за нашу свободу»… Майдан Незалежності – це, справді, неймовірне місце. Це свобода, це та потужна точка енергії українців, де її Герої встигли відчути все: і радість, і безвихідь, і горе, і біль, і гордість, і повагу, і гідність.
Герої Небесної Сотні стали для всієї України не лише символом жертовності, героїзму та патріотизму, але і джерелом натхнення для наших воїнів, які гідно продовжують справу Героїв Небесної Сотні, захищають право українців на вільне життя.
