Вшанували пам’ять визволителів від нацистської окупації
|
||||||
Місто не належало до важливих стратегічних пунктів. Тут не стояли великі військові загони, не було ні великих рік, ні лісів, але і його визволяти від німців у 1944 році Червоній армії було нелегко. Війська Вермахту добре укріпилися на відрізку фронту між селами Жуків – Гарасимів – Незвисько, підтягли сюди чимало гармат, то й кожна спроба червоноармійців вирватися з незвиської ущелини зводилася нанівець. І лишень 28 березня, як з Городенки підоспіли танкові полки 19 та 21 механізованої бригад, а сапери на ніч розмінували дорогу, двом червоно зірковим танкам вдалося прорватися через лінію фронту та під Озерянами, попід олешанський ліс об’їхати німецьке угрупування самохідної техніки і дістатися до Тлумача. У місті, крім десятка солдатів, котрі охороняли польовий штаб однієї з військових частин, було ще й декілька загонів угорської піхоти. Ті, довідавшись, що наближаються радянські танки, опустошили Товмацькі крамнички та ресторани і з тим добром поспішно почали вибиратися з міста.
Не встигли танки Лисицького та Підгорбунського, прогуркотівши головною вулицею міста Тлумач, своїм «несподіваним візитом» наполохати німецьких офіцерів, які саме збиралися на свою нараду. Біля річки Сусець наздогнали колону угорців, обстріляли її. А відтак, вирішили на Станіслав, де, за передбаченням командування Радянської армії, німці мали б зосередити свої основні сили.
Але «танкова розвідка» не вдалася. Під Тисменицею обидва Т-34 потрапили під шквальний вогонь артилерії. Танк Лисецького був підбитий, весь екіпаж загинув. А от машина Підгорбунського «вийшла з – під обстрілу» і обхідними дорогами вернулася до Незвиська.
Тлумач і далі залишився у «глухій облозі» біля Озерян дорогу для наступу червоноармійцям «прикривали» гармати, на хоти мирських та пужницьких пагорбах зайняли оборону угорська піхота, а олешанські, живачівські поля – аж до Дністра «контролювали» швидкісні літаки «Юнкерси». Тому радянське командування вирішило вдарити там де їх німці найменше сподівалися з північного боку. Звідти наступала 351 Шепетівська дивізій , а 70 – а стрілецька тим часом отримала наказ прорватися з півдня, розбити німецьке формування у місті і вдарити із тилу. Але «блискавична » операція не вдалася. Хоча червоноармійцям вдалося наблизитися до приміських хуторів, вигнати звідти угорських ополченців , все ж німці підняли в повітря «Юнкерси», ті почали бомбити позиції червоних на Пилявщині, над Суцем. І «армія робітників та селян» змушена була знову вернутися до Незвиськ.
Такою ж невдалою була і інша спроба радянських військ оволодіти Тлумачем. Батальйон, що ним командував Є.Кулешов, 16 квітня 1944 року прорвався до міста через села Боски та Локітки. Бій тривав цілий день. А увечері при підмозі ще двох радянських батальйонів вдалося відтіснити німецькі війська на кілька кілометрів . До Товмача увійшла Червона армія. Але побула тут недовго. Вдосвіта зі Станіслава прилетіло кілька ескадрилій «Юнкерсів». Почали бомбити позиції червоноармійців , і ті спішно відійшли до Дністра.
І таких кровопролитних сутичок, коли Товмач палав у вогні перестрілок, переходив з рук у руки, весною – літом 1944 року було кілька. Бої як тут, так і вздовж лінії фронту точилися більше п’яти місяців , поки, нарешті, частинам 18 гвардійського стрілецького корпусу не вдалося розбити німецьке угруповання 25 липня визволити Товмач. Від куль тут полягло 527 воїнів.
Постраждало і місто. За роки війни, як засвідчують документи міськради за 1946 рік , бомбами, артилерійськими та мінометними снарядами було зруйновано сотні житлових будинків, на відбудову яких потрібно було понад 30 тисяч карбованців. 247 молодих мешканців міста гітлерівці забрали на примусові роботи до Німеччини.
