Реальний вияв милосердя, людяності та любові до ближнього…
Відзначення Міжнародного дня інвалідів – справедлива шана суспільства та нагадування всім про обов’язок перед інвалідами, що потребують захисту та підтримки у цей непростий час. Інваліди – це не просто категорія людей. Це окремі життя. Окремі трагедії. Окремі людські надії на те, що буде добре. На щастя, поряд з ними є ті, хто хоче допомогти. І хто допомагає. Переймаючись буденними проблемами ми повинні замислитися над непростою долею людей з вадами здоров’я і не тільки у день 3 грудня, а й протягом цілого року, не забувати про те, що поруч з нами живуть інваліди і вони потребують допомоги і уваги.
Кожен день у житті людей з особливими потребами наповнений прагненням пристосуватися до самостійного життя у суспільстві, самовдосконалення, приносити радість собі та оточуючим. І незважаючи на деякі невдачі та смуток, надія на краще та більш легше своє існування в суспільстві не залишає їх. Головне для них, що життя є і воно продовжується.
Звичайно, цей день не можна називати святковим, проте він підкреслює необхідність досягнення забезпечення рівних прав інвалідів і їх участі в житті суспільства. Міжнародний день людей з інвалідністю – день підведення підсумків зробленого для цієї категорії громадян, аналізу фактичного становища людей з особливими потребами в суспільстві і визначення планів щодо поліпшення їх життєвого рівня. Люди з інвалідністю не називають себе інвалідами, в цивілізованих демократичних країнах з високою культурою людських відносин, до таких людей ставлення як до людей з особливими потребами, які потребують додаткової уваги суспільства.
Вірш до дня людей з інвалідністю!
Життя! Ох як же воно миле
Ох як багате, сповнене тепла!!!
Я щастя відчуваю що хвилини,
життя кохаю щоб там доля не несла)))
І Богу дякую за ласку і турботу
і хай не легко, інколи бува,
не раз я чую як шепочуть з боку –
це ж інвалід погано йде вона!!!
У відповідь я щиро посміхаюсь
і людям відповідь і з вуст своїх несу,
про те що інвалід давно вже знаю,
та все одно життя своє люблю!
Я вдячна Богу, що живу на світі,
і хай можливо чимось не така,
Ми інваліди живемо посеред вас як квіти,
цвітем по різному, як за вікном весна)))
Я щиро люди хочу вам сказати,
що може зовні ми не так як Ви…
та серцем щиро вмієм ми любити
в душі у нас багато доброти)))
Автор цього вірша жителька с.Острині Тлумацького району Оксана Хоміцька (Дудяк). Незважаючи на все, що відбувається в її житті Оксанка є доброю, щирою та творчою людиною.
А ці світлини – найбільше захоплення Романа Генсіцького, жителя м. Тлумач, який незважаючи на те, що може пересуватися тільки в інвалідному візку, знаходить в собі сили дістатися до цікавих місць, щоб передати і нам цю неймовірну красу.
