Віче-реквієм, приурочений 77-ій річниці визволення м. Тлумача від нацистських загарбників
«Товмач палав у вогні перестрілок, бої вздовж лінії фронту точилися більше п’яти місяців поки частинам 18-го гвардійського стрілецького корпусу вдалося розбити німецьке групування і 25 липня визволили Товмач»…
23 липня, в Тлумацькому міському парку відбулося віче-реквієм, приурочений 77-ій річниці визволення міста Тлумача від нацистських загарбників.
Усі учасники заходу: влада, духовенство, громадкість міста та молодь згадали ті далекі воєнні роки під час визволення Тлумача.
До усіх присутніх звернулися Тлумацький міський голова – Ігор Петрук та ветеран Другої Світової війни – Ярослав Сав’юк.
Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять всіх, хто віддав своє життя за краще майбутнє України, а до пам’ятника воїнам Другої Світової війни були покладені квіти.
Священнослужителі міста, декани Тлумацькі, отець Павло та отець Василь відслужили панахиду за душі померлих, які боролися за волю України.
Історична довідка
Місто не належало до важливих стратегічних пунктів. Тут не стояли великі військові загони, не було ні великих рік, ні лісів, але і його визволяти від німців у 1944 році Червоній армії було нелегко. Війська Вермахту добре укріпилися на відрізку фронту між селами Жуків – Гарасимів – Незвисько, підтягли сюди чимало гармат, то й кожна спроба червоноармійців вирватися з незвиської ущелини зводилася нанівець. І лишень 28 березня, як з Городенки підоспіли танкові полки 19 та 21 механізованої бригад, а сапери на ніч розмінували дорогу, двом червоно зірковим танкам вдалося прорватися через лінію фронту та під Озерянами, попід олешанський ліс об’їхати німецьке угрупування самохідної техніки і дістатися до Тлумача. У місті, крім десятка солдатів, котрі охороняли польовий штаб однієї з військових частин, було ще й декілька загонів угорської піхоти. Ті, довідавшись, що наближаються радянські танки, опустошили Товмацькі крамнички та ресторани і з тим добром поспішно почали вибиратися з міста.
Не встигли танки Лисицького та Підгорбунського, прогуркотівши головною вулицею міста Тлумач, своїм «несподіваним візитом» наполохати німецьких офіцерів, які саме збиралися на свою нараду. Біля річки Сусець наздогнали колону угорців, обстріляли її. А відтак, вирішили на Станіслав, де, за передбаченням командування Радянської армії, німці мали б зосередити свої основні сили.
Але «танкова розвідка» не вдалася. Під Тисменицею обидва Т-34 потрапили під шквальний вогонь артилерії. Танк Лисецького був підбитий, весь екіпаж загинув. А от машина Підгорбунського «вийшла з – під обстрілу» і обхідними дорогами вернулася до Незвиська.
Тлумач і далі залишився у «глухій облозі» біля Озерян дорогу для наступу червоноармійцям «прикривали» гармати, на хоти мирських та пужницьких пагорбах зайняли оборону угорська піхота, а олешанські, живачівські поля – аж до Дністра «контролювали» швидкісні літаки «Юнкерси». Тому радянське командування вирішило вдарити там де їх німці найменше сподівалися з північного боку. Звідти наступала 351 Шепетівська дивізій , а 70 – а стрілецька тим часом отримала наказ прорватися з півдня, розбити німецьке формування у місті і вдарити із тилу. Але «блискавична » операція не вдалася. Хоча червоноармійцям вдалося наблизитися до приміських хуторів, вигнати звідти угорських ополченців , все ж німці підняли в повітря «Юнкерси», ті почали бомбити позиції червоних на Пилявщині, над Суцем. І «армія робітників та селян» змушена була знову вернутися до Незвиськ.
Такою ж невдалою була і інша спроба радянських військ оволодіти Тлумачем. Батальйон, що ним командував Є.Кулешов, 16 квітня 1944 року прорвався до міста через села Боски та Локітки. Бій тривав цілий день. А увечері при підмозі ще двох радянських батальйонів вдалося відтіснити німецькі війська на кілька кілометрів . До Товмача увійшла Червона армія. Але побула тут недовго. Вдосвіта зі Станіслава прилетіло кілька ескадрилій «Юнкерсів». Почали бомбити позиції червоноармійців , і ті спішно відійшли до Дністра.
І таких кровопролитних сутичок, коли Товмач палав у вогні перестрілок, переходив з рук у руки, весною – літом 1944 року було кілька. Бої як тут, так і вздовж лінії фронту точилися більше п’яти місяців , поки, нарешті, частинам 18 гвардійського стрілецького корпусу не вдалося розбити німецьке угруповання 25 липня визволити Товмач. Від куль тут полягло 527 воїнів.
Постраждало і місто. За роки війни, як засвідчують документи міськради за 1946 рік, бомбами, артилерійськими та мінометними снарядами було зруйновано сотні житлових будинків, на відбудову яких потрібно було понад 30 тисяч карбованців. 247 молодих мешканців міста гітлерівці забрали на примусові роботи до Німеччини.
За матеріалами книги М.Буджака
«По забутих стежках (з історії м. Тлумача)»
