Сьогодні 149-ті роковини з дня народження Івана Макуха
Іван Макух - людина складної долі, сповненої злетів та падінь, яка залишила помітний слід в історії нашого краю й України. Боротьба наших краян у ХХ ст. за власну державність вивела на історичну авансцену цілу плеяду непересічних постатей, які своїм життям творили Україну. Однією з таких був видатний тлумачанин державотворець, доктор права, галицький адвокат, просвітянин, посол Галицького сейму та Польського сенату, голова Української радикальної партії, міністр ЗУНР Іван Макух.
Іван Макух народився 17 вересня 1872 р. в селі Дорожів у бідній багатодітній сім`ї. Початкову освіту здобув в однокласній школі, яку не зміг закінчити через скрутне матеріальне становище.
З 1882 р. навчався у чотирикласній школі. У 1887 р. поступає до Дрогобицької гімназії. Завдячуючи Л.Мартовичу та В.Стефанику популяризував ідеї Русько-української радикальної партії, за що був відрахований з гімназії. 1892 р. вступив до Львівської академічної гімназії, де через "невідповідну поведінку" зазнав переслідувань. Відсутність коштів на навчання змусила його давати приватні уроки. Під час навчання познайомився з І.Франком та М.Павликом, які мали величезний вплив на молоде покоління.
У грудні 1895 р. продовжив навчання на правничому факультеті Львівського університету. В часі навчання вступив до студентського товариства «Академічна громада», де працював скарбником фонду взаємодопомоги; продовжував давати приватні уроки, влаштувався на працю в адміністрацію НТШ.
1901 р. почав адвокатську практику, продовжив працювати в НТШ, редагував і видавав друкований орган радикалів «Громадський голос». З початком революційних подій у Росії 1905 року спільно з Грицем Гарматієм переправляв літературу та влаштовував місця для переховування втікачів.
Він відкрив власну адвокатську канцелярію в Товмачі 1 січня 1907 р. На той час у Галичині було доволі мало адвокатів, які б відстоювали українські інтереси в судах. За короткий період Макух здобуває авторитет серед місцевого населення й розширює свою правничу діяльність. А ще його оселя також стає місцем зборів громадсько-політичного, освітнього і економічного характеру для українців Тлумацького повіту. Окрім цього, з перших днів перебування в місті І.Макух разом із М.Терлецьким, Г.Луциком та іншими розпочав активну роботу з розбудови народних читалень «Просвіти». І невдовзі на Тлумаччині постало 29 нових читалень. За свідченням одного з очевидців, «Іван Макух був людиною енергії. Він їздив по селах на селянських возах, відбував різні збори, партійні, просвітянські й інші», жив проблемами і клопотами простого люду».
1914 р. з початком Першої світової війни мобілізований. Вступив у бій з російськими військами під Солотвином, розбитий підрозділ відступив під Сигіт у Румунії. В грудні 1914 р. звільнений з військової служби через виснаженість, переїхав до Відня. Там виступав в українських колах з відстоюванням ідеї створення УСС. Член Загальної Української Ради з 5 травня 1915 року. У травні-червні 1915 р. Макух — на звільнених австрійською армією землях Галичини, делегат «Сільського господаря» у Львові, отримав дозвіл повернутися до Товмача, де проживала дружина і 4 дітей. Зосередився на відбудові зруйнованих війною сіл і допомозі малограмотним селянам; за це отримав австрійську медаль «Цивільний хрест за заслуги» ІІ ступеня.
31 жовтня 1918 р. І.Макух прибув до Львова для консультації з членами Української національної ради, після чого виїхав до Станіславова і передав наказ переобрати владу. 1 листопада 1918 р., у день взяття влади, його обрали головою повітової національної ради в Товмачі.
15 листопада 1918 р., після налагодження роботи повітової національної ради, І.Макух прибув до Львова, де на нараді державних секретарів критикував роботу уряду. 10 січня 1919 р. на засіданні уряду І.Макух очолив Державний секретаріат внутрішніх справ.
15 січня 1919 р. він запропонував покликати на військову службу всіх богословів-українців (без зброї), учнів середніх шкіл, яким виповнилося 18 р.
25 лютого 1919 р., за участю С.Петлюри, Іван Макух запропонував у всій Українській Народній Республіці утворити єдину адміністрацію і жандармерію.
З`їзд УРП на початку 1919 р. обрав головою партії І.Макуха.
25 травня 1919 р. Іван Макух не визнав політичних нововведень і відмовився від посади Уповноваженого Диктатора. Іван повернувся до Товмача, де розпочав відновлювати знищені війною народні читальні. За його сприяння до 1928 р. споруджено бурсу в Товмачі.
До травня 1923 р. УРП входила до складу Міжпартійної ради. З`їзд партії 1 квітня 1923 р. знову обрав її головою І.Макуха. За участю Макуха відбулися демонстраційні віча в Станиславові, Самборі, Тернополі, бережанах, Косові, Коломиї, Стрию, Дрогобичі. На них порушувалися питання боротьби за українську школу, За повернення влади в повіті представникам української нації, за повне національне визволення 14 лютого 1926 р.
У ході виборчої кампанії 1928 р. до сейму сенату УСРП одним із послів обрано І.Макуха. Макух запропонував заснувати загальнонаціональний часопис, який "ширив би національну свідомість та заступав соборно-незалежну лінію". Також він виступає противником польсько-українського зближення.
Один із найважчих періодів у житті Івана Макуха пов`язаний із початком Другої світової війни та вступом Червоної армії 17 вересня 1939 р. у Галичину. Уже 27 вересня 1939 р. провідний діяч УСРП отримав звістку про арешт. Того ж дня він покинув Товмач і перебрався в с.Горошів Борщівського повіту на Галичині, де переховувався від репресій у своєї дочки. Арешт дружини та її депортація в Казахстан, невизначеність та матеріальна скрута надломили та погіршили моральний стан І.Макуха. З травня 1942 р. Іван переїхав до Товмача. 10 липня 1942 р. місцевий орган жандармерії зробив донесення на колишнього керівника УСРП, у якому звинуватив його у підбурюванні населення проти нової влади. Але референт гестапо, розглянувши справу І.Макуха, вказав на безпідставність звинувачень та звільнив його від арешту, після чого Макух вирішив переїхати до Горошева, де перебував до березня 1944 р. Автор книжки спогадів "На народній службі".
